Деякі факти з життя Віталія Бабака

Весь світ знає українські народні пісні. І це не дивно. Бо хіба ж їх можна не знати і не любити? Не можна. І не тому, що вони надзвичайно змістовні, і не тому, що вони справді ліричні і мелодичні. А в першу чергу тому, що вони містять і відображають душу народу.

Протягом своєї багатовікової історії український народ сформував власний, лише йому притаманний мелос (від гр. мелос — пісня), тобто мелодійну, пісенну основу в музиці. Ми всі співаємо українські пісні, не замислюючись над тим, чому під час свят вони жартівливо, героїчно або волелюбно проголошують „Гей!", наприклад, „Гей, наливайте повнії чари", тоді як під час драматичних подій, під час вирування людських пристрастей тон пісень зовсім інший — „Ой!", наприклад, „Ой, чий то кінь стоїть?", „Ой, у лузі червона калина похилилася".

Ось саме такий змістовний тон мають останні десять років життя Віталія Бабака, нажаль поки що не звільненого остаточно ректора Національного авіаційного університету. Людини, компромат проти якої не вміститься навіть у відомі десять валіз Руцького, де свого часу поміщався компромат проти самого Єльцина.

І дійсно багато, ох, багато було цих „ой!" у житті і діяльності Віталія Бабака.

Ось деякі з них, що призвели до загибелі людей з найближчого чи подальшого оточення, або ж і зовсім йому невідомих.

Перше „ой!". Коли народилась ідея включити до складу Національного авіаційного університету Кременчуцький льотний коледж, Віталій Бабак був сама лагідність, толерантність і виваженість, у першу чергу по відношенню до колективу коледжу і його директора Петра Кондратенка. Обіцянки молочних рік та берегів з киселю справили на директора Кременчуцького льотного коледжу незабутнє враження. І як могло бути інакше, коли потужній університет, висококваліфікований знаний ректор запрошують до співпраці, обіцяють допомогу, фінансування, підтримку? Встояти було б хоч кому дуже важно. Не встояв і Петро Кондратенко. Піддавшись чарам Бабака, він зміг вмовити колектив погодитись увійти до складу Національного авіаційного університету. Здавалось би — добре, привід налити та випити повну чарку доброї горілки, але…

Як завжди виникає але, виникло воно і цього разу. Вже під час першого свого візиту ректора університету до коледжу, що увійшов до складу університету як структурний підрозділ, Віталій Бабак правдиво, без будь-яких прикрас розкрив трудовому колективу його перспективи: такий директор не потрібен, левова частка працівників колективу буде звільнена тощо. Ця зустріч викликала у колективу коледжу шок, але найбільший шок був у його директора, який повірив негіднику і підвів людей. Петро Кондратенко прийшов додому і прийняв величезну дозу снодійного препарату. Через два дні його поховали. Ой, чи ж не вбивця Віталій Бабак?

Друге „ой!". Ще будучи молодим хлопцем Віталій Бабак закохався (а може й ні? — через плин років хто це оцінить? Хіба що Всевишній) у красиву дівчину Іринку. На теренах Радянського Союзу з’явилась ще одна сім’я, а потім і двоє дітей. Йшов час, діти росли, дружина старіла. І недарма говорять, що після сорока років під ребра чоловічі біс залазить. Заліз він і під ребро Віталія Бабака — у його житті з’явилась молода струнка Ганна Плосконос. Це, звичайно ж, особисте життя, коментувати його справа невдячна, тому мова йтиме зовсім про інше. Дружина Віталія Бабака вкрай важко переживала його зраду, його зневагу до неї, своє приниження. Народження доньки Олександри стало останнім кроком на шляху до трагедії — вона покінчила життя самогубством у мотузці. Але піти у вічність, не бачачи очей свого безпутного чоловіка не змогла, тому запалила свічки та розклала фотографії Віталія по всій квартирі. Але ця подія не схвилювала Віталія Бабака, найбільше він опікувався можливістю утаємничити, приховати, сфальсифікувати причини смерті. І це йому вдалося — тепер будь хто може прочитати, що Ірина Олександрівна померла від гіпертонічного кризу. Ой, чи ж не вбивця Віталій Бабак?

Третє „ой!". Настали важкі часи для Бабака, правоохоронні органи почали розслідування його кримінальних злочинів, в кабінеті в університеті, в його багаточисельних домівках, а також в домівках родичів відбулися обшуки. Замайоріла перспектива конфіскації придбаного за університетські гроші майна. Треба було його негайно рятувати. І Віталій Бабак заходився його рятувати, все воно було вивезено до батьків Ганни Плосконос. Проте від пильного ока правоохоронних органів заховати його не вдалось. Під час обшуку все майно було знайдене, більш того, була знайдена бойова зброя. Розуміючи, що останній беззастережний факт може потягнути для нього на багато років ув’язнення, Віталій Бабак страшенно репетував, жорстко вимагаючи від неповнолітнього племінника Ганни взяти всю відповідальність на себе. Який дідусь спокійно буде дивитись, як його онука штовхають до в’язниці? Яке батьківське серце це витримає? Не витримало серце і батька Ганни Плосконос. Через два дні він помер. На його похованні Бабака звичайно ж не було. Ой, чи ж не вбивця Віталій Бабак?

Четверте „ой!". Ректора університету відповідно до посади обслуговує автомобіль. Це є природно, коли таке обслуговування відбувається законно і правильно. Всім добро відомо, що Віталій Бабак практично щодня їздив за кермом самотужки. Але не всім відомо, що він двічі збивав своїм службовим автомобілем людей та хутенько втікав з місця транспортної пригоди. А щоб скрити сліди злочинів, перший раз протягом цілої ночі бригада слюсарів рихтувала і фарбувала машину, а другий раз взагалі терміново протягом одного дня був придбаний новий автомобіль (звичайно ж не за власні гроші!). Ой, чи ж не вбивця Віталій Бабак?

Можна було ще багато розповідати про „ой!" з життя ректора Національного авіаційного університету Віталія Бабака. Але чи варто це робити? Ті події, які зараз його спіткали, не випадковість, не прикра змова негідників, а закономірний результат нехтуванням законами України, людськими цінностями та Божими заповідями. Суд людський і Божий вже відбувся, а кримінальна оцінка дій Віталія Бабака — попереду.

by eternal